Поява спілки виробників швейних машинок

Після того, як патентна війна в США завершилася, головні гравці на ринку швейних машин зрозуміли, що ніхто з них так і не зробив універсальної та простої конструкції, яка б могла надійно прокладати рядки. До того ж їм довелося зіткнутися з високими вимогами патентовласника човникової швейної машини – Еліасом Хоу. Винахідник вийшов переможцем із судових розглядів і зобов'язав виробників виплачувати йому по 25 доларів з кожної випущеної в США машини, причому ті компанії, які не прийняли умов Еліаса, одразу отримали заборону на продаж або виробництво швейних машин.

Що й казати: великі виплати правовласнику негативно позначилися таких фірмах, як Зінгер, Вілер і Вільсон, Гровер і Бейкер тощо. Еліас став контролював виробництво та продаж швейних машин по всій країні! При цьому сам Хоу не міг виробляти машинки для шиття, адже в цьому випадку йому довелося б торкнутися патентних інтересів інших винахідників, що спричинило б початок нових судових позовів. Ситуація виходила неординарна: з одного боку, гігантські виплати Еліасу Хоу, які не кожен виробник міг собі дозволити, з іншого боку – нездатність Хоу презентувати власні вироби. Потрібно було терміново знайти вихід із такої непростої ситуації.

І він знайшовся! Орландо Поттер, президент компанії Grover & Baker, запропонував створити Союз виробників швейних машин. Він звернувся до Хоу, Зінгера, Віллера та Вільсона з пропозицією об'єднати їхні патенти, які захищали всі необхідні механізми для створення вдалої швейної машини.Троє учасників погодилися з Поттером практично одразу, а ось Еліас Хоу спочатку відмовився, бо вважав, що членство у «Союзі» стане для нього невигідним. Однак, винахідник вчасно зрозумів, як сильно підірве відмовою свої фінансові інтереси, і вступив у переговори з членами об'єднання. Нові умови, про які підприємці домовилися під час зборів, помітно відрізнялися від тих, що їх спочатку встановив патентовласник.

Тепер виробники швейних машин (на той момент їх було 24) купували у Хоу ліцензію на виробництво і, незалежно від загального прибутку, відраховували Еліасу по 5 доларів за одну машинку, продану на території США, і по 1 долар за кожен виріб, відправлений на експорт. Такі умови підтримали всі, адже вони гарантували зниження первісної суми виплат у 5 разів! Хоу теж отримав хороші бонуси від цієї угоди: у період з 1856 по 1867 винахідник заробив на своєму патенті 2 мільйони доларів.

Організація швейних виробників стала називатися «Союзом (або Трастом) виробників швейних машин» і мала права на такі механізми:

• Голка з жолобком та вушком біля гострого кінця, яка використовувалася у поєднанні з човником (патент Хоу)
• Транспортуючий механізм із чотирма рухами (патент Вільсона)
• Голка з вертикальним ходом щодо робочої платформи (патент Бачелдера, викуплений Зінгером)
• Пружна лапка, що притискає тканину в області шиття (патент Морея та Джонсона, викуплений Зінгером)
• Кулачок у вигляді серця, що рухає стрижень голководія (патент Зінгера)
• Невеликі покращення, спрямовані на «універсальність» машини (патенти Гровера та Бейкера)

За згодою партнерів, перед початком виробництва машин, слід було придбати ліцензії на право використання захищених механізмів. Це стосувалося і звичайних компаній та членів «Союзу». Сума відрахувань, встановлена партнерами від продажу будь-якої швейної машини, дорівнювала 15 доларам, 5 з яких виплачувались Хоу, а решта 10 ділилися на чотирьох партнерів порівну. Викупити ліцензію у "Союзу" міг будь-який виробник, крім тих, хто робив "піратські" копії машин. Кожен із членів організації продовжував виробляти та вдосконалювати свої власні моделі, але при використанні будь-яких технічних рішень, захищених патентами партнерів, вони купували у них ліцензію на використання.

Пізніше, коли Еліас Хоу продовжили дію патенту, сума загальних відрахувань дорівнювала 7 доларам, з яких він отримував лише один.Членство в «Союзі» Еліас зберігав аж до закінчення дії патенту, решта підприємців залишалася партнерами ще протягом десяти років, поки у Бачелдера остаточно не закінчилася дія патенту. Після цього всі виробники швейних машин знову стали вільними конкурентами та суттєво знизили вартість своїх виробів. Деякі незалежні компанії не визнавали «Союзу» але він, безсумнівно, відіграв значну роль розвитку швейного виробництва. Після його розпаду кількість нових винаходів помітно зменшилась.

А що тим часом робив Еліас Хоу? Під час громадянської війни в США винахідник пішов добровольцем до 17-го полку волонтерів Коннектикуту і пройшов кілька битв у ранзі рядового. Оскільки уряд затримував грошові виплати солдатам, він робив ці виплати власним коштом.

Хоу був чудовим винахідником: крім швейної машини човникового стібка, він у 1851 році винайшов застібку блискавку, але не встиг запатентувати свій винахід через судові баталії із Зінгером. Еліас не був підприємцем, зате яро відстоював права на свої винаходи, встигнувши поміркувати навіть зі своїм старшим братом, який організував у 1853 році компанію «HoweSewingMashineСо» з виготовлення швейних машин. Еліас не міг змиритися з чужим успіхом і почав робити машини, монтуючи в платформу кожного виробу табличку зі своїм прізвищем.

Еліас Хоу помер 3 жовтня 1867 року у Брукліні. Керувати компанією винахідника стали два прийомні сини Еліаса – брати Стоквелл, які закрили бізнес батька у 1880 році.